Олеся Білоцвіт народилася на Чернігівщині 26 лютого 1980 року в сім'ї Ніни й Миколи Ткаченків - знаних в Прилуках журналістів і поетів. Саме через батьків-письменників з юних літ друкувалася під псевдонімом Білоцвіт. Під цим літературним ім'ям стала дипломанткою міжнародного конкурсу "Гранослов 2000"', видала збірки поезій "Скрипка часу", "Стихія Сонця", "Передчуття наближень", "За силуетом слова".

У 2013-му році побачила світ родинна книга Ткаченків "Сонце сходить для тебе", куди увфішли поезії М. Ткаченка, Н. Ткаченко та О. Білоцвіт.

У 2004році прийнята до Національної спілки письменників України.

За фахом поетеса —учителька географії та біології (закінчила природничий факультет Ніжинського педагогічного університету). Деякий період працювала в рідній Прилуцькій ЗОШ № 6. Однак непереборне прагнення пізнавати світ і спрага емоційних вражень поманили в далеку далеч - аж на австралійську землю. Уже шість років Олеся Білоцвіт мешкає в Мельбурні, де потужна українська діаспора. У неї підростають два сини. Свої почуття і відчуття поза Батьківщиною вона вкладає в поетичні рядки. Розлука для неї - це випробування на честь, на вірність, на любов.


„В прозорій тиші сповідальних снів..."
З близьких і далеких стежок снують земні дороги - то ранково-чисті, то -вечірньо-бентежні. Але їх світло ніколи не гасне, єднаючи не тільки людські долі, а й материки. Ось і знов з далекої Австралії прилетів привіт - збірка поезій нашої землячки - прилучанки Олесі Білоцвіт „За силуетом слова".

У наш час протистояння, конфліктності, пригніченості, безнадії ця збірка -то промінь назустріч, щоб не заблукати між добром і злом, щоб захиститися любов'ю як молитвою. Для авторки вивчення нового материка, мабуть, цікаво, особливо як для фахівця (географа й біолога), але для особистості вразливої, емоційної - занадто серйозне випробування розлукою з рідною землею. Як стрінуться наші очі, Як обручем стануть руки -Я Вас відпустити не схочу, Прилуки мої, Прилуки.
Та опинившись на чужому материку, Олеся Білоцвіт несе в собі не просто заповіти роду, а й пам'ять нації.

Цілий цикл віршів присвячений батькові-поету Миколі Чорновусу, який, на жаль, уже не з нами. По-філософськи звучать поетичні строфи, вміло поєднуючись з тонким психологізмом.

У кожному вірші крихітка біографії поетеси. В Олесі Білоцвіт свій час, своя доля і своє щастя. її душа випромінює щось істинно своє, щоб здивувати чи порадувати невмирущий світ, щоб між правдами й неправдами відшукати суть, щоб у безкінечності шляху віднайти початок. Поетеса вміло використовує персоніфіковані образи - поняття („До Болю", „До Відчаю", „До Весни", „До Неба"...)

Ця збірка відкриває ще одну грань Олесиного таланту - не тільки чудової поетеси, а й неабиякого художника. Кожен мазок - своєрідне пізнання природи і людини, віри і почуттів. Австралійські пейзажі змінюються березовою алеєю з України, дивовижні заморські квіти - таким рідним жовтоголовим соняшником.